Шахтар – чемпіон України воєнного сезону 2022/23. Але весною “гірники” виглядали не дуже переконливо. Були близькими до втрати очок проти найгіршої команди чемпіонату та відвертого аутсайдера ФК Львів. Проти Миная тільки суддівська помилка дозволила привезти з Ужгорода три бали. Дуже важко здолали у Рівному Верес. Нічого не показали у матчі з Динамо. Десь із квітня кожен поєдинок виглядав доволі проблемним. Команда втратила свою легкість. Тільки під кінець сезону знову почали впевнено перемагати.
Ворскла в меншості втримала перемогу над Шахтарем і вийшла у єврокубки – Пятов грубо помилився в прощальному(?) матчі
Пояснити це можна тим, що взимку був проданий лідер команди Михайло Мудрик. Йовічевіч форсував підготовку та виводив колектив на пік форми у кінці лютого – на початку березня, під матчі ЛЄ. А у квітні почався фізичний спад. Плюс – проблеми із вінгерами дали про себе знати. Випали майже всі футболісти на цих позиціях.
З іншого боку, у Шахтаря – найсильніший склад в УПЛ. На кожній позиції є по два, а місцями навіть по три гравці дуже серйозного рівня (за нинішніми мірками воєнного чемпіонату). Якщо у СК Дніпро-1 під Артемом Довбиком немає нікого з форвардів, у Динамо фактично тільки Влад Ванат, то у Шахтаря ще із довоєнних часів залишився Лассіна Траоре + форвард молодіжної збірної Данило Сікан, а взимку приєднався Кевін Келсі. Андрій Кулаков, Богдан В’юнник, Андрій Борячук так і не отримали свого шансу, хоча у всіх інших командах УПЛ мали б хороші можливості. Воротарі, оборонці, центральні півзахисники, коли здорові вінгери, форварди – вибір у Йовічевіча найкращий. Навіть не всі футболісти отримують свій ігровий час. Дуже талановитий Олег Очеретько – тут відвертий запасний.
Симптоми нинішнього Шахтаря дуже схожі із тими, які були у Динамо перед кризою. Тренер дав команді все, що міг, а далі вона стоїть на місці. Потрібно щось нове, щоб рухатися вперед. Я вважаю, що Йовічевіч – обмежений тренер, який може дати команді певні якості, але це не далекоглядна перспектива. Ігор – чудовий мотиватор, психолог. Він уміє стимулювати гравців, заряджати своєю енергетикою, допомагати їм самостверджуватися. Але, після стрибка вгору, продовжити прогрес чи утримати команду на цьому ж рівні йому вже складно.
Для кращого розуміння написаного потрібно перейти на персоналії. Весняна частина чемпіонату вийшла не найкращою для Анатолія Трубіна, хоча восени він був фантастично надійний. Валерій Бондар знову почав виглядати посередньо. Один із лідерів осінньої частини Богдан Михайліченко сів на лаву запасних. Вважаю, Георгій Судаков тривалий час залишався одним із найкращих гравців усього чемпіонату, але тепер у нього відвертий спад. Ніяк на новий щабель чи рівень не перейде його партнер по середині поля Артем Бондаренко. Що вже говорити про Данила Сікана чи Мар’яна Шведа.
Виглядає, що Йовічевіч не може вийти за рамки власних обмежень. Його прихід дав ефект новизни, він максимально підходив для наявного складу команди. Та брак нових ідей не дозволяє команді прогресувати. Місце у старті для майже 34-річного Ракицького через його вміння працювати з м’ячем, хорошу передачу виглядає не дуже перспективно. Особливо враховуючи, що один із головних активів клубу – Микола Матвієнко – тепер став лівим оборонцем та посадив на лаву Михайліченка. Вибачте, але Ярік у ролі ключового гравця – це недалекоглядно.
Я впевнений, що Судаков, Бондаренко, Бондар та інші ще не реалізували свій потенціал на повну. Їх потрібно навчати нового, а не просто використовувати сильні якості. Це може мати ефект на пів року, але далі почнуться проблеми.
Після здобуття золотих нагород не дуже зрозуміло, куди далі може рухатися команда? Якогось розвитку чи покращення гри за рік не видно. Пограли в ЛЧ, виграли золото, стали гравцями збірної України. Але рухатись однаково потрібно, інакше наздожене регрес. Я розумію, що з футболістами потрібно прощатися вчасно. Але приклади Мудрика та Матвієнка показують, що Шахтар не продаватиме просто – тільки на власних умовах. Наступного сезону все це може перерости у кризу дуже схожу на ту, що зараз підкосила Динамо.
Дуже схожі речі відбувалися із Карпатами, коли там працював Йовічевіч. Він дав дорогу у футбол (і почав довіряти) молодим гравцям. Спершу це давало результат багато в чому через емоційну складову. Тренер надав впевненість молоді. Плюс – були виконавці з досвідом, які відігравали важливу роль. Коли ж молоді довелося переходити на іншу сходинку розвитку – почалися проблеми. Команда та тренер досягли свого максимуму та перестали рухатися далі. Тоді ніхто не чекав, що Василь Кравець гратиме за Ворсклу, Мар’ян Швед – за Шахтар, а Олексій Гуцуляк – за СК Дніпро-1. Було сподівання, що всі вони зроблять кар’єру у Європі.
“Йду-йду, а дому немає. Блукав у Луго 2 години”. Василь Кравець – про життя та кар’єру в Іспанії і боксерські навички, яких боїться Сихів
СК Дніпро-1 Йовічевіча теж зміг вийти на певний рівень. Тренер об’єднав команду, додав мотивації. Але вони застигли на певному рівні, далі якого переступити не могли ментально. Хорватський спеціаліст просто не може вийти за дужки своїх можливостей. Тому кинути виклик Динамо чи Шахтарю не зуміли.
Я думаю, що, можливо, інформація про зміну тренера у Шахтарі і прихід Патріка ван Леувена з’явилася невипадково. У першу чергу, вона була вигідна “гірникам”. Це дозволило мотивувати команду на фініші сезону у матчах із прямими конкурентами.
Тому постає запитання до керівників Шахтаря: а навіщо чекати проблем, якщо можна діяти на випередження? Потрібен новий тренер, який реально зможе продовжити прогрес наявних футболістів. А в керівництві Шахтаря сидять розумні люди. Вони не хочуть боротися із наслідками, доводити до кризи, а намагаються прораховувати кроки. Останнім тренером “гірників”, який був звільнений посеред сезону, досі залишається… Бернд Шустер. Є певні ризики, що восени весняні проблеми Шахтаря тільки загостряться.
Йовічевіч у дорослому футболі мав успіх тільки тоді, коли кістяк команди був українським. Перша історія – це Карпати, а друга – Шахтар нинішнього сезону. Враховуючи фактор війни, українізація стала єдиним можливим аргументом для донецького клубу, щоб вижити та утримати рівень. Свій шанс отримала власна молодь, футболісти, які набиралися досвіду в оренді у Маріуполі, повернули частину українців із Європи. Влітку 2022-го були такі реалії. Хорватський тренер максимально підходив під наявний склад. Зараз ситуація трохи інша.
Головним скаутом клубу став італієць Сальваторе Монако. Він раніше працював у команді при Роберто Де Дзербі. Власне, це коштувало роботи тодішньому шефу селекції – португальцю Боту – та відмови від бразильського ринку. Монако поїхав із Де Дзербі у Брайтон, але щось там у них не пішло. Шахтар консультувався з цим спеціалістом щодо новачків, а взимку оформив співпрацю.
Сальваторе Монако
Це ж не просто його запросили, бо у клубу є зайві гроші та вакантне місце в структурі. Стає очевидним, що українізація команди потихеньку завершується попри те, що найдорожчим трансфером став українець Мудрик. Донецький клуб через війну втратив дуже багато вихованців, починаючи із 2005 року народження. Хтось грає за Баварію, хтось за Борусію, хтось за Байєр, хтось в АЗ… Потенційно через 2-3 роки вони могли претендувати на першу команду Шахтаря. Тож крок за кроком клуб став робити ставку на іноземців.
Взимку прийшли грузинський правий захисник Георгій Гочолейшвілі (третій після Тейлора та Коноплі) і форвард юнацької збірної Венесуели Кевін Келсі (третій після Траоре та Сікана). Ще прибув вінгер із Таджикистану Хусрав Тоїров. Не секрет, що торгували флангового гравця у Бразилії, але не змогли домовитися (після продажу Мудрика це було б дорого та й не кожен зараз хоче їхати в Україну). Також проявляли інтерес до захисника молодіжної збірної Хорватії Мауро Перковіча. Вже весною підписали гравця із юнацької команди Еквадору Деніла Кастільйо. Влітку до команди перейде вінгер Парми Ібрагім Дабо. Він вже в Україні та чекає, коли йому виповниться 18 років.
Тут очевидний почерк нового головного скаута Сальваторе Монако, який добре знає італійський ринок. У футбольних колах йдуть розмови, що “гірники” активно переглядають гравців із прімавер італійських клубів. Плюс – у Латинській Америці продовжують пошук. Це вже не Бразилія, а простіші футбольні країни, де можна спокусити гравця до переїзду. Думаю, у Монако є своя база прізвищ, яку він випрацював ще у Сассуоло, та яка не підійшла Брайтону. Влітку варто чекати появи ще кількох іноземних виконавців. Особливо, якщо буде ЛЧ. Це прекрасний аргумент переходу до Шахтаря.
Постає велике та очевидне запитання: чи зможе Йовічевіч успішно працювати зі всіма цими футболістами та “солянкою” складу, коли український кістяк відверто розмиється? Тому інтерес Шахтаря до якогось наставника з орбіти італійського футболу (який раніше працював навіть у прімавері чи був помічником) не виглядатиме чимось дивним. Можливо, нинішні проблеми команди якраз із цими процесами пов’язані. Тренер та селекція мають працювати в одному напрямку.
Для Йовічевіча може бути вигідно піти чемпіоном. Наступного сезону виникнуть зовсім інші реалії. Тут дуже актуальний приклад головного конкурента – Динамо. Після приходу Луческу вони виграли все на внутрішній арені, після чого почався спад. Той же Лучано Спаллетті після тріумфу із Наполі вирішив покинути команду, розуміючи, що нічого нового він дати не зможе. Зараз Ігор може піти чемпіоном та отримати контракт на 2-3 роки в іншій команді. Бо восени, у випадку невдач, про всі заслуги тренера швидко забудуть.
Пятов: продовжити не можна завершити – Шахтар і Ребров вирішуватимуть, де поставити кому